Іванка Сабадош – Рідні гори мої, Карпати!


Рідні гори мої, Карпати!

Рідні гори мої, Карпати!
Я хочу міцно вас обняти,
В джерелі відшукати зірку,
Зрозуміти лісів говірку.

Рідні гори мої високі!
У дібровах знаходжу спокій,
У печерах – вітрів кларнети,
А на скелях – пісень сюжети.

Рідні гори мої казкові
У зеленім густім вінкові!
Мов на стрічці тонкій мережка,
Між деревами в’ється стежка.

Рідні гори мої, Карпати!
Вас любити навчила мати.
Бо гаї, полонини, схили –
Край із малечку серцю милий.

 

4 травня 2015

© Copyright Ivanna Sabadosh 2015

Іванка Сабадош – Модниці

Модниці

Босоноге літо солодко дихало ароматом буйних трав та квітів. Сонце лагідно пестило верхівки дерев і рахувало грибочки на галявині. Дві маленькі лисички бавилися біля калюжі. Поруч милувався метеликами борсук. Побачивши дівчат, він вигукнув:
-Та ви же в багнюці! Негайно ідіть вмийтеся!
Лисички аж злякались від несподіванки. Вони дуже любили стильний одяг і були великими модницями, та усміхнулись і відповіли на зауваження:
-Це не багнюка! Це – грязева ванна.
-Ох, красуньки, – пробурмотів сірий сусід собі під ніс і поплентався шукати жолуді.
Дівчатка тим часом бігали між кущами ожини, намащені глиною і весело підстрибували. Нарешті лисички зайшли у воду, аби помитися. Риби й жаби, не впізнавши їх, почали ховатись. Замурзана одежа не відпирався.
-Гадаю, бруд сам відійде з часом, – заспокоїла одна сестричка іншу.
Вдома їх зустріла сердита мама. Вона довго відмивала залишки дитячих пустощів і з доньок, і з їхніх суконь та сварила неслухняних дівчат.
-Ну й дісталось нам, – уже увечері у ліжку мовила одна з лисичок. – Краса – це добре, але не такою ціною.
-І не кажи, – задумливо відповіла їй інша.

30 квітня 2015

© Copyright Ivanna Sabadosh 2015

Іванка Сабадош – Криниця

Криниця

Був теплий жовтневий день. Кучеряві білі хмари неквапливо пропливали блакитним небом. Люди збирали дари осені – багатий урожай.
Андрійко з Дениском гралися серед поля. Раптом у голові Дениса майнула ідея:
Друже, давай викопаємо криницю!
-Давай! – радісно вигукнув Андрій.
Товариші пішли до діда Панаса, аби випросити лопати.
-Дідусю! – гукали вони, шукаючи старенького. – Ви де?
-Знову хочете тин зламати? – виходячи з хати, бурмотів під ніс сивочолий літній чоловік.
-Вибачте нас. Не хотіли, – почувши діда, озвались хлопці. – Дайте нам, будь ласка, лопати, хочемо криничку викопати серед поля.
-Гарадз, – зітхнув дід Пасас, шкандибаючи кудись.
За хвилину він повернувся з приладдям.
-Ось вам іще й дощечки. Обгородіть її, щоб не замулювалась, щоб люди берегли її і бачили здалека.
-Спасибі за все, – вдячно прощалися Денис із Андріком. – До побачення. Ми лопати незабаром повернемо.
-Бувайте, – усміхався їм услід дідусь.
Довго шукати місцину для криниці не довелося. Недалеко від дороги хлопці побачили, як із-під землі сочиться вода.
-Ура! Тут і облаштуємо криниченьку! – радів Андрій.
За годину все було готово, тільки руки від роботи боліли. Хлопчаки повернули реманент і подались додому вечеряти. Швидко позасинали обидва від знесилення.
Уночі Денискові приснився незвичайний сон. Буцімто до криниці прилетіли пити кришталево-чистої води дві дивовижні жар-птиці. Птахи були дуже гарними. Їхні крила переливалися різними барвами, а пір’їнки, наче мозаїка, рясніли візерунками – кружечками, зиґзаґами, смугастими лініями, якимось загадковими символами. Довжелезні хвости нагадували фантастичні віяла. Гребінці були схожими на корони.
Марення хлопця були такими солодкими і приємними, що не хотілось відкривати очі, коли задзвенів будильник… хоча у вікно вже давно заглядало золотисте сонечко, яке гладило промінчиками його кучеряве чорне волосся, а вітерець ніби нашіптував: «Уставай! Уже ранок!»
Дениско ліниво підвівся з ліжка і одягнувся. Усі думки були довкола чудернацького сновидіння. Поснідавши, він подався до друга, аби розповісти йому про те, що наснилося. Андрійко запропонував разом піти до криниці, щоб пересвідчитися, що все гаразд.
Коли хлопці наблизилися до знайомого місця, то побачили, як дві куріпки п’ють воду. Птахи поводилися спокійно, навіть не здійнялись у небо, коли приятелі простягнули руки, аби їх погладити. Але згодом виявилося, що в пернатих перебиті крильця.
-Нехай живуть у мене, – запропонував Дениско.
Хлопчаки забрали куріпок додому. Денис поселив їх разом з курми і тепер вони завжди нагадували йому про казкових жар-птиць і викопану в полі криницю.

30 квітня 2015

© Copyright Ivanna Sabadosh 2015

Іванка Сабадош – Як у лісі святкують появу нового місяця

Як у лісі святкують появу нового місяця

Був теплий квітневий день. Сонечко лагідно торкалося верхівок дерев і заглядало під віти, що почали брунькувати. Лісові тварини зустрічали новий місяць весни. З цього приводу всі зібралися на свято.
Пташки поприносили ланцюжки з різних квіточок і гілок, бджоли з ведмедями – мед, олені з лосями – різні духмяні трави, зайці – моркву, їжаки з білками – шишки, горішки, дикі свині – жолуді, лисиці – намистини з калини, вовки – джерельної води у корзинках із лопухів. Коли приготування скінчилися, вітер заграв на скрипці незабутню мелодію сонати Баха, а метелики радісно закружляли в хороводі. Танцювали і всі мешканці казкової галявини, смакували наїдками та раділи відродженню природи. Урочистості тривали аж до ранку.
Наступного дня на спільній лісовій раді звірі вирішили щоразу відзначати появу нового місяця веселим карнавалом.

 

26 квітня 2015

© Copyright Ivanna Sabadosh 2015

Робота Іванки Сабадош “У лісі”

Іванка Сабадош – Небо

Небо

акровірш

Н_ескінчена безмежна стеля,
Е_лектричні на ній лампади,
Б_родить вітер у хмарах-скелях,
О_глядають птахи левади.

 

28 березня 2015

© Copyright Ivanna Sabadosh 2015

Іванка Сабадош – Кошенятко

Кошенятко

Кошенятко біле і пухнасте,
Мов клубок із нитками м’якими.
Зі стільця боїться трохи впасти,
Дивиться очима крижаними.
Плаче тихо з братиком маленьким,
Кличе крізь відчинене віконце
Вітерець із крилами гладкими,
Й навіть із небес безмовне сонце.
Та приходить раптом господиня,
Має серце щире, небайдуже.
Ось її корзина темно-синя.
В ній малечі буде добре дуже.

 

28 березня 2015

© Copyright Ivanna Sabadosh 2015

Іванка Сабадош – Коза

Коза

Танцювала коза
Серед поля,
Загравала із нею
Тополя,
Шепотів їй про гори
Вітрисько,
Дивувався лиш тільки
Зайчисько.

Танцювала коза,
Тупцювала,
Квітів плечі тендітні
Топтала,
І стогнала зелена
Травичка,
І здригалась нервово
Криничка.

Танцювала коза,
Ніби панна,
Їй здавалося, що
Бездоганно,
Та насправді незграбно,
Невміло.
Зайчик правду сказав
Козі сміло.

28 березня 2015

© Copyright Ivanna Sabadosh 2015

Іванка Сабадош – Синє

Синє

Синій кінь у синім полі.
Хто не любить жить на волі?
Сині трави, сині квіти
Тріпотять у синім світі.

Синє сонце в небі синім,
Кучеряві хмари – сині,
І дрібненький дощ синіє,
Омиває сині мрії.

Синій кінь у синім морі,
Сині хвилі тчуть узори.
Синіх барв я не шкодую,
Синім землю всю фарбую.

 

28 березня 2015

© Copyright Ivanna Sabadosh 2015

Іванка Сабадош – До Великодня

До Великодня

До Великодня природа
оживає,
Сіє-сіє, посіває
вітер квіти,
Кожна пташечка співає
вкупі з гаєм.
Як же диву, як же святу
не радіти!

До Великодня у хаті
прибираю,
Дивні писанки малюю
Самотужки –
На одній маленька частка
небокраю
А на іншій гори, доли –
різні смужки.

До Великодня в роботі
вся родина:
Буде паска і красива,
і смачненька,
І складе добро у кошик
рідна ненька,
І помолиться до Бога
Україна!

28 березня 2015

© Copyright Ivanna Sabadosh 2015
 

Іванка Сабадош – У весни

У весни

У весни загадкові очі,
У волоссі – зелена стрічка,
Їй про небо шепоче річка,
А за нею – птахи співочі.

У весни працьовиті руки,
Прикрашає квітками гори,
Вишиває на них узори,
Обробляє поля і луки.

У весни перемінна вдача:
То сміється промінням сонця,
То із хмарки, як із віконця,
Проливними дощами плаче.

У весни дивовижна врода,
Переповнює світ коханням,
Зігріває сади диханням
І радіє уся природа.

 

28 березня 2015

© Copyright Ivanna Sabadosh 2015