Іванна Сабадош – Хуст і Тиса

Хуст і Тиса

Жив собі у мальовничій долині Карпат бідний парубок. Усе, що він мав – це сопілка, яку завжди носив із собою. Звали цього хлопця Хуст. Одного разу він пас вівці і награвав улюблений верховинський мотив, а неподалік проходжалась із білою парасолькою в руках панська дочка. Тису настільки зачарувала незнайома мелодія, що вона вирішила з’ясувати, хто то так душевно грає.

Хуст був високим, струнким та вродливим хлопцем, тож дівчина одразу ж закохалася у нього. Спочатку вона підглядала за ним із-за дерев, але потім не витримала і підійшла. Парубкові дуже сподобалась красуня-Тиса. Почали вони таємно зустрічатись. Так тривало кілька років.

Але якось про їхні стосунки довідався пан. Він страшенно розлютився, що його єдина донька вподобала собі бідняка. Вирішив чоловік позбутися небажаного залицяльника – найняв лучника, щоб той застрелив Хуста. Панський агент почав стежити за закоханими і під час побачення випустив отруйну стрілу, та випадково влучив не у хлопця, а в панську дочку. Помираючи, дівчина заплакала і з її очей полилися не сльози, а посипались духмяні нарциси.

-Не журися, я завжди буду поруч – сказала вона… і стала річкою.

-Немає сенсу жити без тебе, – згорьовано промовив Хуст і перетворився на міцну кам’яну фортецю. Із того часу він завжди дивиться на прекрасну кохану Тису із високої гори, а сльози дівчини-річки щовесни розквітають білосніжними нарцисами.

Минуло багато років, люди заселили Притисянську долину, побудували місто й назвали його Хустом.

Одного разу під час грози у замкову вежу влучила блискавка, стіни поруйнувалися, але залишки фортеці стоять і донині, їх не знищить ні час, ні природні лиха. Вони будуть зажди, поки маленьке закарпатське містечко омиватиме своїми водами горянка-Тиса.

 3 травня 2014

© Copyright Ivanna Sabadosh 2014

*Робота Іванни Сабадош “Хуст і Тиса”, папір, акрілові фарби

Іванна Сабадош – Мій Хуст

Мій Хуст

 

Мій Хуст – це вулиці старі,

Хатини, вистроєні в ряд,

Руїни замку на горі,

І у городах виноград,

Нарциси білі, цілий лан,

Солодкий запах  їх п’янкий,

Ранковий вітер та туман

І голос річеньки дзвінкий.

29 квітня 2014

© Copyright Ivanna Sabadosh 2014

 

Іванна Сабадош – Великдень

Великдень

 

Великдень – це свято цілої планети,

Про нього складають поеми поети.

Встаю серед ночі, у храм поспішаю,

Всміхаються зорі святі з небокраю.

Довкола так людно й молитва лунає,

І морщиться свічка, і тихо палає.

Ось, писанка власна, в долоні тримаю,

Священик освячує кошики скраю.

В душі відчуття благодаті та раю.

Воскрес Божий Син! Я Христа величаю!

7 квітня 2014

© Copyright Ivanna Sabadosh 2014

 

 

Малюнок Іванки Сабадош “Великдень”, пластилінова аплікація

Іванна Сабадош – Коники

Коники

 

Ліс – неначе дивний храм,

Там кобила із лошам

Усміхаються весні,

Вітру слухають пісні.

Вся природа ожива,

Пахне свіжістю трава.

Тільки місяць у журбі

Гладить бруньку на вербі.

Довгий мокрий язичок

Висуває потічок.

Ну а коні між зірок

Виглядають ластівок.

 

 

18 березня 2014

© Copyright Ivanna Sabadosh 2014

Пластилінова аплікація “Коники”

Іванка Сабадош – Коники

Коники

Іванка Сабадош – Архангел Михайло

Архангел Михайло

 

До архангела Михайла

Лине пісня незвичайна.

Він, як зірка сонцесяйна.

Вартовий одвічний раю

Цілий світ охороняє,

Щит йому допомагає.

Бачать доброго і злого,

Справи кожного земного

Посланець Творця святого.

24 грудня 2013

© Copyright Ivanna Sabadosh 2013

Робота авторська “Архангел Михайло”, олійні фарби

 

Мої нові малюнки

Мої нові малюнки

Іванка Сабадош – Птахи дивовижні

Птахи дивовижні

 

Птахи дивовижні

Прилетіли з раю.

Зазвучали ніжні

Співи серед гаю.

 

Пір’я золотаве

Сонцем заіскрилось,

Небо величаве

Навіть розгубилось.

 

А на крутосхилах

Їх чекало свято.

Принесли на крилах

Радість в кожну хату.

 

І пернатим вишні

Вітами махали.

Птахи дивовижні

Щастя дарували.

.

1 грудня 2013

© Copyright Ivanna Sabadosh 2013

 

Робота авторська “Птахи”, акварель (2012р.)

Іванка Сабадош – Фарби


Фарби

Жили-були собі на світі фарби. Кожна мала свій характер і свою вдачу. Червона фарба була гордою, а зелена з неї насміхалася. Синя постійно захищала червону, тому що мала добре серце. Жовта ж нагадувала сонце – була і золотистою, і круглою, і всіх загрівала своєю посмішкою.
Одного разу дівчинка вирішила помалювати. Фарби почали сваритись, бо кожна хотіла першою залишити свій штрих на малюнку. Але дівчинка їх не слухала. Коли малюнок був готовим, фарби здивувалися – як гарно вийшло. Вони зрозуміли, що кожна з них потрібна і виконує свою роль. Із того часу фарби ніколи не сварилися.

 

 

4 жовтня 2013

© Copyright Ivanna Sabadoch 2013

Іванка Сабадош – Лошадиная семья

Лошадиная семья

Облака на небосводе,
Словно рыбья чешуя.
Отдыхает на природе
Лошадиная семья.

Горы, будто пирамиды,
Изумрудная трава.
Составляет ветер мифы,
Шепчет нежные слова.

Солнце в клёна на макушке,
Смотрит в зеркало ручья.
Отдыхает на опушке
Лошадиная семья.

 

27 октября 2013

© Copyright Ivanna Sabadoch 2013