Иванна Сабадош – Луна

Луна

По небу плывёшь, как лодка,
Похожа чуть-чуть на рыбку.
А облачко, как из хлопка,
Скрывает твою улыбку.

Ты в комнату смотришь нежно,
Приносишь в ладонях вечер.
Тебе между звёзд не тесно?
Тебя не качает ветер?

То круглая ты, как блюдце,
То тоньше  столовой ложки.
К тебе бы хоть раз коснуться.
Мешает стекло в окошке.

 

Іванка Сабадош – Їжачок

Їжачок

Їжачка зустріла я у лісі,
Наколола яблучко на плечі
І дала йому грибочків вісім,
Хай несе додому, до малечі.

А іще горішком пригостила,
Пирогами, кексами з пакунків.
До родини, звісно, відпустила
У короні з диво-подарунків.

 

Іванка Сабадош – У рідному краї

У рідному краї

 

У рідному краї
Шумлять водограї,
До неба смерічки,
У хмар білі щічки.

У рідному краї
Цвiтуть молочаї,
Зірки, як родзинки,
Колиби – хатинки.

У рідному краї
Найкращі врожаї,
Трава соковита,
Дощі, мов із сита.

У рідному краї
Ще й вітер співає
Пісні солов’їні
Моїй Україні!

 

 

Іванка Сабадош – Рідний Хуст

Рідний Хуст

 

Я люблю, коли в наряді білому

Коси лісу – диво незбагненне.

Хоч без ліку міст у світі цілому,

Але Хуст найкращим є для мене.

Розмовляю з вербами, з озерами,

Милі серцю іскорки багаття,

Таємничі скелі із печерами,

Мальовниче славне Закарпаття.

Наша мова зветься солов’їною,

Стяг – жовтава стрічка у блакиті.

Я пишаюсь дуже Україною,

Бо усюди люди працьовиті.

Вдома зілля, вітромзаколисане

І проміння сонця гладить м’яту.

Я люблю долину із нарцисами,

Тису срібну, гори, рідну хату.

 

 

Іванка Сабадош – Хуст

Хуст

Жив собі в горах парубок. Як його звали – ніхто точно не знає досі. А керував краєм у ті далекі часи підступний Правитель Лісу. Він заманював людей у хащі і відбирав статки. Одного разу хлопчина повертався із ринку, де продав останню сорочку, щоб купити хліба старенькій хворій матері. От Лісовик і напав на нього. Та парубок був відважним і відбив атаку хазяїна гір.
– Як тебе звуть? – запитав він хлопця.
– Не скажу. Як відгадаєш, забирай усе, що маю, але якщо ні, то ти віддай мені своє майно, – усміхнувся юнак.
– Гаразд, – погодився Правитель Лісу і почав розмірковувати. – Він хоробрий, умілий, сміливий, терпеливий. Якщо взяти перші літери із цих слів і скласти докупи, то вийде – ХУСТ.
–  Ні, – весело сказав парубок, але мені сподобалось це ім’я.
Розлючений володар вирвав із корінням дуба і хотів його скинути на хлопця, але юнак мав надприродною силу і перехопив дерево у повітрі та скинув на Лісівника. Ледь вибрався хазяїн цієї місцини з-поміж гілок і, налякавшись, втік в угорські степи.
Наступного дня хлопчина взяв кількох товаришів, і вони разом розшукали скарби Правителя Лісу та роздали всім краянам. З того часу люди почали називати місцевість, де це трапилось Хустом. А згодом серед лісу виросло ціле місто, оточене з усіх сторін горами. Більше ніколи злий господар не навідувався до колишніх володінь.

*Це казка, не легенда і не реальна історія.

Іванка Сабадош – Грім та Блискавиця (Гром и Молния)

Грім та Блискавиця

(казка)

Трапилось це давно. Жив собі у лісі табун коней. Вожаком у них був найгарніший молодий жеребець на ім’я Грім. Він мав шовковисту довгу гриву, блискучу коричневу шерсть та відважний норов. Нікому не дозволяв Грім підходити до себе близько. Осідлати його міг тільки десятирічний місцевий хлопчик Струмочок. Малюк завжди приносив їжу коням, любив гратися з ними.
Та одного разу трапилась біда. Лісом проходжався багатий пан і вподобав собі жеребця. Вночі він накинув на нього зашморг та силою потягнув додому. У неволі Грім не хотів ні їсти, ні пити. Що тільки не робив хазяїн, щоб приручити свого нового підопічного, нічого у нього не виходило. Тому він вирішив діяти хитрістю. Була у потворного дядька Пня чудова біла кобила Блискавиця. Випустив він її до Грому, щоб разом паслися. Дуже швидко між парою спалахнуло справжнє кохання. Однак жеребець все одно прагнув утекти до свого табуна, тільки уже з Блискавицею.
Тим часом Струмочок дізнався, що Грім зник. Довго шукав хлопчик свого улюбленця, та марно. Покликав він тоді на допомогу свого ручного орла Хмаринку. Закружляв у повітрі птах і швидко вивів Струмочка до потрібного місця. Пень у цей час саме поїхав у гори за дровами. Випустив Струмочок коней і всі вони розбіглися лісом. А вродлива білосніжна кобила прийшла разом із Громом до його табуна. Незабаром у них народився син, і Струмочок назвав його Дощиком.

Гром и Молния

(сказка)

Случилось это давно. Жил себе в лесу табун лошадей. Вожаком у них был самый красивый молодой жеребец по имени Гром. У него была длинная шелковистая грива, блестящая коричневая шерсть, он отличался умом и отважным  характером. Никому не позволял Гром подходить к себе близко. Оседлать его мог только десятилетний местный мальчик Ручеёк. Малыш всегда приносил еду лошадям, любил играть с ними.
Но однажды случилась беда. Как-то лесом гулял богатый господин и ему понравился жеребец. Ночью он накинул на него петлю и силой потянул домой. В неволе Гром не хотел ни есть, ни пить. Что только не делал хозяин, чтобы приручить своего нового подопечного, ничего у него не выходило. Поэтому он решил действовать хитростью. Была в уродливого дядюшки Пня прекрасная белая кобыла Молния. Выпустил он её к Грому, чтобы вместе паслись. Очень быстро между парой вспыхнула настоящая любовь. Однако жеребец всё равно мечтал убежать к своему табуну, только уже с Молнией.
Тем временем Ручеёк узнал, что Гром исчез. Долго искал мальчик своего любимца, но напрасно. Позвал он тогда на помощь своего ручного орла Тучку. Закружившись в воздухе, птица быстро вывела Ручейка к нужному месту. Пень в это время как раз поехал в горы за дровами. Выпустил Ручеёк лошадей и все они разбежались лесом. А удивительная лилейная кобыла пришла вместе с Громом к его табуну. Вскоре у них родился сын, и Ручеёк назвал его Дождиком.

*Малюнок Іванки Сабадош “Коник”, акварель

 

Іванка Сабадош – Динозаврики

Динозаврики

 

Де жили маленькі динозаврики?
Серед жита, проса, або м’яти?
Може, мушлю мали, наче равлики,
І у неї йшли ночами спати.

Що же їли добрі динозаврики?
Чи дружили з ними антилопи?
Бавились із ким у нетрях Африки,
Азії, Америки, Європи…

Де літали милі динозаврики?
Над гаями, ріками, лісами?
Чи у вирій, начебто журавлики,
Мандрували прудко небесами?

Ви були такими, динозаврики,
Наче літаки в аеродромі!!!
Ваші очі світлі, як ліхтарики,
Я малюю фарбами в альбомі.

*Малюнок Іванки Сабадош “Динозаври”, акварель