Мне несёт зима снежинки,
Свои белые пушинки,
В натуральной шубке модной
И в ладошечке холодной.
Как-то радостно в сердечке,
Ледяной узор на речке!
Не нужны сейчас игрушки!
Вынимаю санки, клюшки,
И коньки, и даже лыжи.
Догоняй же, котик рыжий!
Хочешь вместе порезвиться?
Новый год уже мне снится!
Этот праздник всех щедрее!
Дед Мороз, приди скорее!
У зими щедрот багато,
Що не день у хаті свято!
Ось ялинка у кімнаті
У яскравім пишнім платті,
А на ній свічки та зорі
І скляні, і непрозорі…
На підлозі подарунки –
Для усіх-усіх пакунки!
Що у них, на жаль, не знаю.
Дуже Новий рік чекаю!
Діду Морозе, чому забарився
В темному лісі, ялин там багато?
Я заспіваю, щоб ти зголосився,
Діти чекають тебе всі на свято.
Діду Морозе, зламалися сани?
Чи занесло сніговієм дорогу?
Тут непокояться Маші, Оксани
І не приховують Саші тривогу.
Діду Морозе!
Ура! Ти з’явився!
Ось і Снігуронька! Нам веселіше!
Діду Морозе!
Присядь. Ти втомився!
Дай подаруночок! Нумо, скоріше!
Зимонько, зимо! Прекрасна і чиста!
В білій одежі приходиш у місто.
Хай замерзає глибокая річка,
Дітям рум’янці малюєш на щічках.
Снігом пухнастим дороги вкриваєш
Зимонько, зимо! Ти з вітром співаєш.
Я ялинку наряджаю,
Їй пісні свої співаю.
На красуні, мов троянди,
Дощик, вогники-гірлянди.
Кульку вішаю на гілку
І зоринку на верхівку.
Ось цукерка, намистинка…
Як царівнонька, ялинка!
Скоро, дети, Новый год,
Он с подарками идёт.
Жду большое торжество
И, конечно, Рождество.
В доме ёлка и шары,
Много-много мишуры,
В мандаринах весь поднос.
Будет праздник, Дед Мороз!
Виріза зима сніжинки
Не з паперу, а з хмаринки.
Всі вони пухнасті, білі,
Як пелюсточки із лілій…
І ажурні мають коси,
Не страшні для них морози.
Мир, как будто из песка!
Я леплю снеговика.
Вот уже овал для тела,
Ком большой качаю смело!
Голова, как смайлик круглый,
Из морковки – нос набухлый,
Рот – монеты, только решки,
Глазки – вкусные орешки
Ручки – палочка, метёлка.
Хорошо, что рядом ёлка!
Вже зима вкриває снігом,
Рученьки доріг.
Миколай іде із міхом
До дітей усіх.
Він розносить подарунки:
Іграшки книжки…
У вікно кладе пакунки,
Прямо в чобітки.
По небу плывёшь, как лодка,
Похожа чуть-чуть на рыбку.
А облачко, как из хлопка,
Скрывает твою улыбку.
Ты в комнату смотришь нежно,
Приносишь в ладонях вечер.
Тебе между звёзд не тесно?
Тебя не качает ветер?
То круглая ты, как блюдце,
То тоньше столовой ложки.
К тебе бы хоть раз коснуться.
Мешает стекло в окошке.
© 2024 Іванка Сабадош. Мій світ