Як з’явилася в Хусті Долина нарцисів

У високих горах, майже під небом, протягом багатьох сторіч росли прекрасні таємничі квіти. Формою вони нагадували зірки, а жовтими серцевинами – золоті персні. Вітер дуже любив милуватись ними, гладив білосніжні голівки та зелені, схожі на човники, листочки. Але більше часу вітрисько-дідуган проводив не в лісі, а в долині, тож одного разу витяг із землі один нарцис і переніс собі в широкий лан, щоб диво-квітка була ближче до його домівки. А спав вітер у кроні старої верби, де звив собі, наче птах, затишне гніздечко.

Прижився нарцис у невідомій місцині, але сумно йому було: брати та сестри залишились далеко. Не тішили квітку ні барвисті метелики, ні мелодійні пісні жайворонків.

Одного разу приповз до нарциса равлик і побачив на стеблі прозору сльозину, що вигравала всіма барвами веселки.

-Чому ти плачеш? – запитав він.

-Бо мені дуже одиноко. Якби поруч виросла хоч одна квіточка, хоч єдина рідна душа з’явилася б… а так, немає з ким ні поговорити, ні помовчати.

Равлик пошкодував нарциса. Він знав, що робити. Покликав на допомогу хробачка, який зарився вґрунт і розділив цибулину на дві частини.

-Наступного року, коли розцвітеш, уже матимеш подругу, – заспокоїв нового знайомого равлик.

І справді, весною, прокинувшись від зимової сплячки, нарцис побачив, що неподалік тягне бутон до сонечка ще одна тендітна квіточка. Тепер він мав з ким гомоніти, усміхався і більше не журився.

Минуло кілька років і все поле, на яке із гірських долонь потрапив нарцис, укрилося дрібним розсипом білосніжних рослин. Маленький красень дякував равлику за допомогу і почувався безмежно щасливим.

А вітрові із дня на день ставало в полі все гірше і гірше, він не міг сплющити своїх прозорих очей. Лісова фея покарала злодія, попередивши, що якщо він засне біля нарцисів – більше не прокинеться.

Сьогодні Долина нарцисів дуже багата на рослинний і тваринний світ. Тільки вітрисько більше не спить на своєму дереві, а перебрався на Замкову гору.  Щороку, протягом цілого травня, на світанні приходить він нишком поглянути на прекрасні улюблені квіти, вдихнути незабутнього аромату і ковтнути хоч краплю п’янкого медового нектару.

 3 травня 2014

© Copyright Ivanna Sabadosh 2014

*Робота Іванни Сабадош “Равлик і нарсиси”, гуаш, папір

Хуст і Тиса

Жив собі у мальовничій долині Карпат бідний парубок. Усе, що він мав – це сопілка, яку завжди носив із собою. Звали цього хлопця Хуст. Одного разу він пас вівці і награвав улюблений верховинський мотив, а неподалік проходжалась із білою парасолькою в руках панська дочка. Тису настільки зачарувала незнайома мелодія, що вона вирішила з’ясувати, хто то так душевно грає.

Хуст був високим, струнким та вродливим хлопцем, тож дівчина одразу ж закохалася у нього. Спочатку вона підглядала за ним із-за дерев, але потім не витримала і підійшла. Парубкові дуже сподобалась красуня-Тиса. Почали вони таємно зустрічатись. Так тривало кілька років.

Але якось про їхні стосунки довідався пан. Він страшенно розлютився, що його єдина донька вподобала собі бідняка. Вирішив чоловік позбутися небажаного залицяльника – найняв лучника, щоб той застрелив Хуста. Панський агент почав стежити за закоханими і під час побачення випустив отруйну стрілу, та випадково влучив не у хлопця, а в панську дочку. Помираючи, дівчина заплакала і з її очей полилися не сльози, а посипались духмяні нарциси.

-Не журися, я завжди буду поруч – сказала вона… і стала річкою.

-Немає сенсу жити без тебе, – згорьовано промовив Хуст і перетворився на міцну кам’яну фортецю. Із того часу він завжди дивиться на прекрасну кохану Тису із високої гори, а сльози дівчини-річки щовесни розквітають білосніжними нарцисами.

Минуло багато років, люди заселили Притисянську долину, побудували місто й назвали його Хустом.

Одного разу під час грози у замкову вежу влучила блискавка, стіни поруйнувалися, але залишки фортеці стоять і донині, їх не знищить ні час, ні природні лиха. Вони будуть зажди, поки маленьке закарпатське містечко омиватиме своїми водами горянка-Тиса.

 3 травня 2014

© Copyright Ivanna Sabadosh 2014

*Робота Іванни Сабадош “Хуст і Тиса”, папір, акрілові фарби