Нарцис і Тиса
З Нарцисом Тиса обнялась
У теплий день весняний,
В коханні вічнім поклялась,
Бо вабив квіт духмяний.
Легенько гладила ріка
Біленькі пелюсточки.
Неслась мелодія дзвінка,
Стояв же красень мовчки.
Водицю розглядав Нарцис.
Сміявся гордо травень.
Стебло рослинки, наче спис –
Впиралося у трави.
Лице мав гарне, молоде,
І вуса золотисті,
А на листочках де-не-де
З росиночок намисто.
Ураз у дзеркалі старім
Нарцис себе побачив…
Неначе з неба вдарив грім!
В водоймі зірка наче!
Фатальна пристрасть у душі
Заграла, закипіла.
Немов порізали ножі
Усе тендітне тіло.
Вродливець дуже затужив,
А Тиса розгнівилась,
Чекала же реальних див,
Та мрії не здійснились.
Махнула хвилькою вона
Й ураз зі сліз прозорих
В полях розки́дала весна
Нарцисів ціле море.
Ріка, що збігла з синіх гір,
Нарцис поцілувала.
Не розлюбила до цих пір,
Хоч доля не з’єднала.
1 березня 2015
