Метеорит
Жив собі хлопчик Андрійко. З народження він був хворим і не міг ходити. Які тільки лікарі не намагалися зцілити його, та марно. Мама багато плакала і молилась за здоров’я сина. А хлопчик все лежав і не в силах був звестися із ліжка. Ночами він любив дивитися на мозаїку зоряного неба.
І от одного разу Андрійко побачив, що в повітрі летить щось блискуче, мов діамант. Круглий камінчик врізався у вікно і впав прямо на ковдру. Хлопчик взяв у руки невідомий предмет. Він був гарячим і приємним на дотик.
– Що ж це? – промайнуло в голові Андрія. – Може, ліхтарик, щоб світити у кімнаті?
– Ні, я метеорит, – обізвався камінь.
– Але ж звідки ти знав, що я подумав? – здивувався хлопчик.
– Бо я можу читати думки і прилетів до тебе, щоб допомогти. Загадай будь-яке бажання і воно здійсниться.
– Справді? Тоді я хочу, щоб мама завжди була вдоволеною і посміхалася, – повеселішав Андрійко.
– Ти добрий хлопчик, думаєш про інших, а не про себе. Що ж, хай буде по-твоєму. – промовив метеорит і, ніби сніжинка, розтанув у темряві.
Вранці Андрійко прокинувся і вперше в житті встав із ліжка. На це до кімнати увійшла мама.
– Сину, ти ходиш! Яке щастя! – зраділа вона. – Більше ніколи я не буду нудьгувати і журитися. Відтепер у нас все буде гаразд.
Посмішка матусі була, наче сонячний промінець, ніжною та привітною і син зрозумів, що його мрія збулася.
