Птах
акровірш
П_ернатий у небо пірнає,
Т_анцює в повітрі з вітрами,
А_ серцем говорить із гаєм,
Х_марки́ розганяє думками.
27 березня 2015
Іванка Сабадош – Птах
27.03.2015 21:10
Іванка Сабадош – Вода
27.03.2015 20:39
Вода
акровірш
В_олога хмарі у торбинці,
О_днак із неї витікає,
Д_звенить дощинка на травинці,
А_ річка весело співає.
27 березня 2015
© Copyright Ivanna Sabadosh 2015
Іванка Сабадош – Коні
27.03.2015 20:36
Коні
акровірш
К_расиві граційні та дужі,
О_здоблені квітами гриви,
Н_а спинах несуть тихі зливи
І_ радують дуже нам душі.
27 березня 2015
© Copyright Ivanna Sabadosh 2015
Іванна Сабадош – Золота рибка
15.07.2014 10:27
Золота рибка (віршована казка)
Рибку золотеньку дівчинка спіймала,
Від хижачки-щуки мужньо врятувала.
І забрала жити подружку до хати,
Почала про неї, як велика дбати.
Оселилась рибка в трилітровій банці,
Дівчинка кормила її хлібом вранці.
Наливала в «хату» чисту свіжу воду
І несла гуляти мовчки на природу.
Та одного разу рибка обізвалась:
-Ти мені створити свято намагалась,
А тепер послухай, затамуй дихання,
Виконати можу будь-яке бажання.
Загадай, що хочеш. Люба, жду указу,
Та як все здійсниться, я помру одразу.
Заволало гучно злякане дівчатко,
Мало серце добре, наче янголятко:
-Що ти кажеш?! Зовсім… не хочу нічого,
Будь зі мною поруч, біля ліжка мого.
Просто плавай тихо у воді, будь ласка,
Бо життя, рідненька, це – найбільше щастя!
Зрозуміла рибка прямоту дитячу,
Подруги людської простодушну вдачу.
Усміхнулась ніжно, підстрибнула вправно
І хвостом блискучим помахала плавно.
-Що ж, із цього часу, як і ти хотіла,
Будем нерозлучні, – враз прошепотіла…
Рибка золотенька щодоби, щоднини
Дівчинці сюрпризи клала до корзини.
І зажили довго приятельки щирі
В злагоді, достатку, радості та мирі.
15 липня 2014
© Copyright Ivanna Sabadosh 2014
*Малюнок Іванки Сабадош “Рибка”, полотно, акрилові фарби
Іванна Сабадош – Пташина історія
15.07.2014 07:24
Пташина історія
Жила в одному лісі родина солов’їв. Хоч птахи були дуже добрими, та не любили їх інші пернаті. Справа в тому, що підступна зозуля підкинула солов’їсі в гніздечко власне яйце і крім двох своїх малюків птаха висиділа й зозуленя. Не розуміли пернаті що то за диво-маля в солов’їному гнізді і глузували з пари. А найбільше знущалася зозуля, хоч і знала, що то її дитина.
Одного разу до лісу прийшли мисливці. Хотіли вони вполювати кілька диких качок та куріпок. Випустили собак, а самі зачаїлись у кущах. Чотирилапі взяли слід фазана. Кричав бідний птах, кликав на поміч, але інші лісові мешканці поховались і навіть дзьобів не висовували з помешкань. Пошкодував соловей нещасного сусіда і вирішив відволікти увагу мисливців. Почав він співати, щоб собаки кинулись навздогін. Угледіли люди птаха і гайда до нього. Але не потрібен їм був соловей. Тож почали вони захоплено спостерігали за мужнім пернатим і слухати його мелодійну пісню. Один із мисливців угледів солов’їне гніздо і маму-птаху, яка власним тілом накривала трьох крихітних дітей. Наблизились до неї й зачаровано вигукнули:
-Ой, та вона ж не тільки своє пташа захищає, у неї зозуленя в гніздечку. Безтурботна ж зозуля ховається в гаї і навіть серце не йокне, що її кровинку можуть убити.
Розвернулись мисливці і пішли додому. Чули всі пернаті їхню розмову і зрозуміли, що то за чудернацьке пташенятко у солов’їному гнізді. Більше ніколи не дражнили вони відважну родину, полюбили пернатих за доброту. А зозулю з того часу більше ніхто не хотів бачити в лісі.
Ось і кричить вона все літо: «Ку-ку», ніби грається з птахами у піжмурки і таємно спостерігає за дбайливими солов’їними сім’ями.
15 липня 2014
© Copyright Ivanna Sabadosh 2014
Іванна Сабадош – Котик і зайчик
14.07.2014 13:23
Котик і зайчик
Жили собі серед казкового лісу котик Нік і зайчик Толя. Хоч їхні хатинки були майже поруч, але сусіди зовсім не товаришували. Одного разу вони посварилися через те, що хотіли зірвати одну й ту ж саму суницю і сперечались до тих пір, поки не прийшла гусеничка й не з’їла ягідку. З того часу вони навіть не розмовляли один з одним.
Якось до лісу навідались мисливці. Вони дуже хотіли вполювати якусь невеличку тваринку. Зайчик саме бавився з камінчиками біля струмочка. На його слід вийшли собаки й погнали бідного сіренького через усю гущавину. Котик саме пив чай з рисями і почув собачий гавкіт. Нік зрозумів, що мисливські такси женуться за його сусідом. Котик пошкодував Толю і вирішив відволікти собак. В ту мить два руді пси уже притисли зайця до скелі, як із-за кущів вискочив кіт і голосно занявчав. Такси погналися за ним, залишивши Толю в спокої. Та кіт вистрибнув на дерево і розгублені собаки повернулися до мисливця.
Через деякий час котик знайшов зайчика і поцікавився, як він. Виявилося, що в сіренького зламана лапка. Нік покликав на поміч мудру лікарку сову Міфу. Птаха наклала гіпсову пов’язку і наказала три тижні не бігати.
Сумно було Толі, адже так хотілось пострибати… але новий товариш запропонував разом малювати і ліпити з глини грибочки, щоб згаяти час.
Незабаром, коли лапка зайця загоїлась, друзі спільно влаштували свято спорту, на яке запросили і білок, і їжачка, і ведмедика. З того часу зайчик із котиком ніколи не сварились і всі звірі дивувались їхній міцній дружбі.
14 липня 2014
© Copyright Ivanna Sabadosh 2014
Іванна Сабадош – Як з’явилася в Хусті Долина нарцисів
03.05.2014 17:32
Як з’явилася в Хусті Долина нарцисів
У високих горах, майже під небом, протягом багатьох сторіч росли прекрасні таємничі квіти. Формою вони нагадували зірки, а жовтими серцевинами – золоті персні. Вітер дуже любив милуватись ними, гладив білосніжні голівки та зелені, схожі на човники, листочки. Але більше часу вітрисько-дідуган проводив не в лісі, а в долині, тож одного разу витяг із землі один нарцис і переніс собі в широкий лан, щоб диво-квітка була ближче до його домівки. А спав вітер у кроні старої верби, де звив собі, наче птах, затишне гніздечко.
Прижився нарцис у невідомій місцині, але сумно йому було: брати та сестри залишились далеко. Не тішили квітку ні барвисті метелики, ні мелодійні пісні жайворонків.
Одного разу приповз до нарциса равлик і побачив на стеблі прозору сльозину, що вигравала всіма барвами веселки.
-Чому ти плачеш? – запитав він.
-Бо мені дуже одиноко. Якби поруч виросла хоч одна квіточка, хоч єдина рідна душа з’явилася б… а так, немає з ким ні поговорити, ні помовчати.
Равлик пошкодував нарциса. Він знав, що робити. Покликав на допомогу хробачка, який зарився вґрунт і розділив цибулину на дві частини.
-Наступного року, коли розцвітеш, уже матимеш подругу, – заспокоїв нового знайомого равлик.
І справді, весною, прокинувшись від зимової сплячки, нарцис побачив, що неподалік тягне бутон до сонечка ще одна тендітна квіточка. Тепер він мав з ким гомоніти, усміхався і більше не журився.
Минуло кілька років і все поле, на яке із гірських долонь потрапив нарцис, укрилося дрібним розсипом білосніжних рослин. Маленький красень дякував равлику за допомогу і почувався безмежно щасливим.
А вітрові із дня на день ставало в полі все гірше і гірше, він не міг сплющити своїх прозорих очей. Лісова фея покарала злодія, попередивши, що якщо він засне біля нарцисів – більше не прокинеться.
Сьогодні Долина нарцисів дуже багата на рослинний і тваринний світ. Тільки вітрисько більше не спить на своєму дереві, а перебрався на Замкову гору. Щороку, протягом цілого травня, на світанні приходить він нишком поглянути на прекрасні улюблені квіти, вдихнути незабутнього аромату і ковтнути хоч краплю п’янкого медового нектару.
3 травня 2014
© Copyright Ivanna Sabadosh 2014
*Робота Іванни Сабадош “Равлик і нарсиси”, гуаш, папір
