По небу плывёшь, как лодка,
Похожа чуть-чуть на рыбку.
А облачко, как из хлопка,
Скрывает твою улыбку.
Ты в комнату смотришь нежно,
Приносишь в ладонях вечер.
Тебе между звёзд не тесно?
Тебя не качает ветер?
То круглая ты, как блюдце,
То тоньше столовой ложки.
К тебе бы хоть раз коснуться.
Мешает стекло в окошке.
Їжачка зустріла я у лісі,
Наколола яблучко на плечі
І дала йому грибочків вісім,
Хай несе додому, до малечі.
А іще горішком пригостила,
Пирогами, кексами з пакунків.
До родини, звісно, відпустила
У короні з диво-подарунків.
У рідному краї
Шумлять водограї,
До неба смерічки,
У хмар білі щічки.
У рідному краї
Цвiтуть молочаї,
Зірки, як родзинки,
Колиби – хатинки.
У рідному краї
Найкращі врожаї,
Трава соковита,
Дощі, мов із сита.
У рідному краї
Ще й вітер співає
Пісні солов’їні
Моїй Україні!
Я люблю, коли в наряді білому
Коси лісу – диво незбагненне.
Хоч без ліку міст у світі цілому,
Але Хуст найкращим є для мене.
Розмовляю з вербами, з озерами,
Милі серцю іскорки багаття,
Таємничі скелі із печерами,
Мальовниче славне Закарпаття.
Наша мова зветься солов’їною,
Стяг – жовтава стрічка у блакиті.
Я пишаюсь дуже Україною,
Бо усюди люди працьовиті.
Вдома зілля, вітромзаколисане
І проміння сонця гладить м’яту.
Я люблю долину із нарцисами,
Тису срібну, гори, рідну хату.
Де жили маленькі динозаврики?
Серед жита, проса, або м’яти?
Може, мушлю мали, наче равлики,
І у неї йшли ночами спати.
Що же їли добрі динозаврики?
Чи дружили з ними антилопи?
Бавились із ким у нетрях Африки,
Азії, Америки, Європи…
Де літали милі динозаврики?
Над гаями, ріками, лісами?
Чи у вирій, начебто журавлики,
Мандрували прудко небесами?
Ви були такими, динозаврики,
Наче літаки в аеродромі!!!
Ваші очі світлі, як ліхтарики,
Я малюю фарбами в альбомі.
*Малюнок Іванки Сабадош “Динозаври”, акварель
Намалюю собі Пегаса
І літати навчу по хаті,
Одежину пошию з квітів,
Наготую смачних салатів.
Намалюю собі Пегаса,
Буду з ним кожен день гуляти,
Та змайструю із вати ліжко,
Певно, десь у своїй кімнаті.
Намалюю собі Пегаса,
Причепурю чоло алмазом,
Заплету мрії всі у гриву…
Будем вчитись у школі разом…
В лошадиной гриве
Звёздочки из хлопка,
Солнца тёплый лучик
Да луна, как лодка.
В лошадиной гриве
Музыка природы,
Бабочки лесные,
Сладкий дух свободы.
В лошадиной гриве
Ландыши, душица,
Не догонит даже
Жеребца жар-птица.
В лошадиной гриве
Целый мир огромный.
Конь же так прекрасен,
Ловкий и проворный.
В лошадиной гриве
Радуга большая,
Свежесть небосклона
И роса святая.
В лошадиной гриве
Ураган со свистом…
Прикоснуться – счастье
К волосам пушистым…
Рідний Київ – моя столиця,
Рідна-рідна земля свята.
Тут народних легенд скарбниця,
Гімн співають самі вуста.
Рідний Київ – моя держава!
Миле все, гомонить Дніпро…
України геройська слава
І у душах людей добро.
Рідний Київ – колиска мови,
Починається в нім наш рід.
Тут найвищі усі будови,
Яскравішим здається світ.
Кошка поймала мышку
В комнате, под диваном
И за мячом вприпрыжку
Бегали вместе, рядом.
Кошка кормила мышку
Хлебом, печеньем, сыром,
Угощала малышку
Кексом, филе, инжиром.
Кошка любила мышку,
Не обижала вовсе,
Ей подарила книжку,
Прокатила на мопсе.
Трапилась біда
У метелика:
Він зламав крило
Біля скверика.
Небо почало
Дощем плакати,
Вітерець стогнав
Поміж маками.
А метелик ліг
Землі в ліжечко.
Відчувало біль
Навіть літечко.
Та хлопчина біг
За веселкою,
Заліпив крило
Він наклейкою.
І метелик знов
Диво-феєю
Закружляв собі
Над алеєю.
© 2024 Іванка Сабадош. Мій світ