Іванка Сабадош – Ялинка

Ялинка

Я ялинку наряджаю,
Їй пісні свої співаю.
На красуні, мов троянди,
Дощик, вогники-гірлянди.
Кульку вішаю на гілку
І зоринку на верхівку.
Ось цукерка, намистинка…
Як царівнонька, ялинка!

Иванна Сабадош – Новый год

Новый год

 

Скоро, дети, Новый год,
Он с подарками идёт.
Жду большое торжество
И, конечно, Рождество.
В доме ёлка и шары,
Много-много мишуры,
В мандаринах весь поднос.
Будет праздник, Дед Мороз!

 

Іванка Сабадош – Сніжинки

Сніжинки

 

Виріза зима сніжинки
Не з паперу, а з хмаринки.
Всі вони пухнасті, білі,
Як пелюсточки із лілій…
І ажурні мають коси,
Не страшні для них морози.

Иванна Сабадош – Снеговик

Снеговик

Мир, как будто из песка!
Я леплю снеговика.
Вот уже овал для тела,
Ком большой качаю смело!
Голова, как смайлик круглый,
Из морковки – нос набухлый,
Рот – монеты, только решки,
Глазки – вкусные орешки
Ручки – палочка, метёлка.
Хорошо, что рядом ёлка!

 

Іванка Сабадош – Миколай

Миколай

Вже зима вкриває снігом,
Рученьки доріг.
Миколай іде із міхом
До дітей усіх.
Він розносить подарунки:
Іграшки книжки…
У вікно кладе пакунки,
Прямо в чобітки.

Иванна Сабадош – Луна

Луна

По небу плывёшь, как лодка,
Похожа чуть-чуть на рыбку.
А облачко, как из хлопка,
Скрывает твою улыбку.

Ты в комнату смотришь нежно,
Приносишь в ладонях вечер.
Тебе между звёзд не тесно?
Тебя не качает ветер?

То круглая ты, как блюдце,
То тоньше  столовой ложки.
К тебе бы хоть раз коснуться.
Мешает стекло в окошке.

 

Іванка Сабадош – Їжачок

Їжачок

Їжачка зустріла я у лісі,
Наколола яблучко на плечі
І дала йому грибочків вісім,
Хай несе додому, до малечі.

А іще горішком пригостила,
Пирогами, кексами з пакунків.
До родини, звісно, відпустила
У короні з диво-подарунків.

 

Іванка Сабадош – У рідному краї

У рідному краї

 

У рідному краї
Шумлять водограї,
До неба смерічки,
У хмар білі щічки.

У рідному краї
Цвiтуть молочаї,
Зірки, як родзинки,
Колиби – хатинки.

У рідному краї
Найкращі врожаї,
Трава соковита,
Дощі, мов із сита.

У рідному краї
Ще й вітер співає
Пісні солов’їні
Моїй Україні!

 

 

Іванка Сабадош – Рідний Хуст

Рідний Хуст

 

Я люблю, коли в наряді білому

Коси лісу – диво незбагненне.

Хоч без ліку міст у світі цілому,

Але Хуст найкращим є для мене.

Розмовляю з вербами, з озерами,

Милі серцю іскорки багаття,

Таємничі скелі із печерами,

Мальовниче славне Закарпаття.

Наша мова зветься солов’їною,

Стяг – жовтава стрічка у блакиті.

Я пишаюсь дуже Україною,

Бо усюди люди працьовиті.

Вдома зілля, вітромзаколисане

І проміння сонця гладить м’яту.

Я люблю долину із нарцисами,

Тису срібну, гори, рідну хату.

 

 

Іванка Сабадош – Хуст

Хуст

Жив собі в горах парубок. Як його звали – ніхто точно не знає досі. А керував краєм у ті далекі часи підступний Правитель Лісу. Він заманював людей у хащі і відбирав статки. Одного разу хлопчина повертався із ринку, де продав останню сорочку, щоб купити хліба старенькій хворій матері. От Лісовик і напав на нього. Та парубок був відважним і відбив атаку хазяїна гір.
– Як тебе звуть? – запитав він хлопця.
– Не скажу. Як відгадаєш, забирай усе, що маю, але якщо ні, то ти віддай мені своє майно, – усміхнувся юнак.
– Гаразд, – погодився Правитель Лісу і почав розмірковувати. – Він хоробрий, умілий, сміливий, терпеливий. Якщо взяти перші літери із цих слів і скласти докупи, то вийде – ХУСТ.
–  Ні, – весело сказав парубок, але мені сподобалось це ім’я.
Розлючений володар вирвав із корінням дуба і хотів його скинути на хлопця, але юнак мав надприродною силу і перехопив дерево у повітрі та скинув на Лісівника. Ледь вибрався хазяїн цієї місцини з-поміж гілок і, налякавшись, втік в угорські степи.
Наступного дня хлопчина взяв кількох товаришів, і вони разом розшукали скарби Правителя Лісу та роздали всім краянам. З того часу люди почали називати місцевість, де це трапилось Хустом. А згодом серед лісу виросло ціле місто, оточене з усіх сторін горами. Більше ніколи злий господар не навідувався до колишніх володінь.

*Це казка, не легенда і не реальна історія.