Модниці

Босоноге літо солодко дихало ароматом буйних трав та квітів. Сонце лагідно пестило верхівки дерев і рахувало грибочки на галявині. Дві маленькі лисички бавилися біля калюжі. Поруч милувався метеликами борсук. Побачивши дівчат, він вигукнув:
-Та ви же в багнюці! Негайно ідіть вмийтеся!
Лисички аж злякались від несподіванки. Вони дуже любили стильний одяг і були великими модницями, та усміхнулись і відповіли на зауваження:
-Це не багнюка! Це – грязева ванна.
-Ох, красуньки, – пробурмотів сірий сусід собі під ніс і поплентався шукати жолуді.
Дівчатка тим часом бігали між кущами ожини, намащені глиною і весело підстрибували. Нарешті лисички зайшли у воду, аби помитися. Риби й жаби, не впізнавши їх, почали ховатись. Замурзана одежа не відпирався.
-Гадаю, бруд сам відійде з часом, – заспокоїла одна сестричка іншу.
Вдома їх зустріла сердита мама. Вона довго відмивала залишки дитячих пустощів і з доньок, і з їхніх суконь та сварила неслухняних дівчат.
-Ну й дісталось нам, – уже увечері у ліжку мовила одна з лисичок. – Краса – це добре, але не такою ціною.
-І не кажи, – задумливо відповіла їй інша.

Криниця

Був теплий жовтневий день. Кучеряві білі хмари неквапливо пропливали блакитним небом. Люди збирали дари осені – багатий урожай.
Андрійко з Дениском гралися серед поля. Раптом у голові Дениса майнула ідея:
Друже, давай викопаємо криницю!
-Давай! – радісно вигукнув Андрій.
Товариші пішли до діда Панаса, аби випросити лопати.
-Дідусю! – гукали вони, шукаючи старенького. – Ви де?
-Знову хочете тин зламати? – виходячи з хати, бурмотів під ніс сивочолий літній чоловік.
-Вибачте нас. Не хотіли, – почувши діда, озвались хлопці. – Дайте нам, будь ласка, лопати, хочемо криничку викопати серед поля.
-Гарадз, – зітхнув дід Пасас, шкандибаючи кудись.
За хвилину він повернувся з приладдям.
-Ось вам іще й дощечки. Обгородіть її, щоб не замулювалась, щоб люди берегли її і бачили здалека.
-Спасибі за все, – вдячно прощалися Денис із Андріком. – До побачення. Ми лопати незабаром повернемо.
-Бувайте, – усміхався їм услід дідусь.
Довго шукати місцину для криниці не довелося. Недалеко від дороги хлопці побачили, як із-під землі сочиться вода.
-Ура! Тут і облаштуємо криниченьку! – радів Андрій.
За годину все було готово, тільки руки від роботи боліли. Хлопчаки повернули реманент і подались додому вечеряти. Швидко позасинали обидва від знесилення.
Уночі Денискові приснився незвичайний сон. Буцімто до криниці прилетіли пити кришталево-чистої води дві дивовижні жар-птиці. Птахи були дуже гарними. Їхні крила переливалися різними барвами, а пір’їнки, наче мозаїка, рясніли візерунками – кружечками, зиґзаґами, смугастими лініями, якимось загадковими символами. Довжелезні хвости нагадували фантастичні віяла. Гребінці були схожими на корони.
Марення хлопця були такими солодкими і приємними, що не хотілось відкривати очі, коли задзвенів будильник… хоча у вікно вже давно заглядало золотисте сонечко, яке гладило промінчиками його кучеряве чорне волосся, а вітерець ніби нашіптував: «Уставай! Уже ранок!»
Дениско ліниво підвівся з ліжка і одягнувся. Усі думки були довкола чудернацького сновидіння. Поснідавши, він подався до друга, аби розповісти йому про те, що наснилося. Андрійко запропонував разом піти до криниці, щоб пересвідчитися, що все гаразд.
Коли хлопці наблизилися до знайомого місця, то побачили, як дві куріпки п’ють воду. Птахи поводилися спокійно, навіть не здійнялись у небо, коли приятелі простягнули руки, аби їх погладити. Але згодом виявилося, що в пернатих перебиті крильця.
-Нехай живуть у мене, – запропонував Дениско.
Хлопчаки забрали куріпок додому. Денис поселив їх разом з курми і тепер вони завжди нагадували йому про казкових жар-птиць і викопану в полі криницю.

30 квітня 2015

© Copyright Ivanna Sabadosh 2015