По небу плывёшь, как лодка,
Похожа чуть-чуть на рыбку.
А облачко, как из хлопка,
Скрывает твою улыбку.
Ты в комнату смотришь нежно,
Приносишь в ладонях вечер.
Тебе между звёзд не тесно?
Тебя не качает ветер?
То круглая ты, как блюдце,
То тоньше столовой ложки.
К тебе бы хоть раз коснуться.
Мешает стекло в окошке.
Небо темніє плямою,
Тихо молюся з мамою.
Сонце згортає промені,
Очі ховає втомлені.
Зорі здаються квітами,
Гладить їх вишня вітами,
Мла світ лякає маскою,
Мрія літає з казкою.
Блимає місяць фарою,
Бавиться, певно, хмарою,
Гасне поволі свічечка
І позіхає річечка.
Спить серед лісу білочка,
Вітру змовка сопілочка,
Майже дрімає вежечка,
Навіть до хати стежечка.
Неньки лунає пісенька,
Плавно вальсує ніченька…
Ніжно муркоче кішечка…
Я вже іду до ліжечка.
Планети мчать кудись завзято.
Ми ж стежками йдемо людськими.
У космосі зірок багато,
Я щиро милуюся ними.
*Малюнок Іванки Сабадош, енкаустика
© 2024 Іванка Сабадош. Мій світ