Казка про доброго парубка
У далекому царстві, у казковому Ужгороді жив собі добрий парубок Тарас. Та таким був чуйним і щирим, що подібних не було у всій окрузі. Розумів він мову кучерявих трав та різнобарвних квітів, пісні річок та говірки звірів. Щоранку вітався з помаранчевим сонцем, а щовечора – зі срібним місяцем. Ночами любив милуватися таємничим небом та золотими зорями, слухав розмову вітру із високими Карпатами й любив блукати довколишнім лісом.
Тараса слухали всі тварини, мали його за товариша й допомагали хто чим міг. Вдома у хлопця було багато чотирилапих друзів – собак, кішок, а також пернатих, особливо – курей.
Одного разу злий сусід вирішив украсти у юнака півня. Та злетілися ворони, голуби й горобці і підняли такий галас, що злодій перелякався і повернув пташку у курник.
Але на цьому не спинився підступний чоловік. Він заздрив Тарасові і весь час виношував у голові підступні плани, як нашкодити парубкові.
Якось пішов юнак із собачкою Зарою в гори по гриби. Підстеріг сусід, коли вони відійшли метрів двадцять і попрямував услід за ними. Викопав він яму для Тараса, застелив галузками і сховався. Дуже хотілося недоброзичливцю заволодіти всім майном невинного хлопця. Підійшов юнак близько до пастки, спіткнувся і провалився під землю. Заскавчала Зара і стрибнула вслід за господарем. Опинились вони у зовсім іншому лісі, ніби пройшли крізь невидимий портал. Дерева там були синіми, трава червоною, а небо жовтим. Тварини теж відрізнялись від звичних, мали по два хвости і по шість лап. Зажурився Тарас, не знав, як додому повернутись. Покрокував він ліловою ґрунтовою дорогою у гай і знайшов хатинку. Жила у тому маленькому помешканні зла чарівниця. Почала вона приподоблятися до хлопця, пригощати наїдками, співати колискових, щоб заснув. Усіх бо хлопців уже багато років вона закохувала в себе і перетворювала на каштани. Та відчув Тарас серцем недобре, не піддався на лестощі чарівниці, тільки прикинувся, що дрімає. І почув він голос тендітної квітки:
-Не спи! Не спи! Вона й тебе уб’є!
-Хто ти? – подумки спитав юнак.
-Я зачарована дівчина. Заблукала у лісі і потрапила до відьми. Вона напоїла мене якимось узваром і зробила рослиною.
Будь за що вирішив Тарас врятувати нещасну і позбутися чаклунки.
-Щоб перемогти чародійку, потрібно поголити їй голову, – прошепотіла квітка.
А тим часом відьма вже варила зілля для парубка, готуючись до таємного ритуалу. Свиснув він за вірною собакою. Примчала Зара і повалила відьму на підлогу. Схопив Тарас кухонний ніж і відрізав косу кривдниці. Застогнала вона та розчинилась у повітрі, мовби ніколи її й не було.
Враз темно стало довкола, почувся грім, аж зніяковів хлопець. А за мить – побачив довкола себе звичний світ: зелені насадження і блакитне небо, а поруч – прекрасну дівчину.
-Я Мальва, – сказала вона. – Батько колись назвав мене квітковим іменем, квіткою довелося й стати від лютих чарів. Де ж тепер мої батьки, – сумно зітхнула незнайомка.
-Не журися, знайдемо їх, – впевнено відповів парубок.
Злетілися до нього всі птахи, позбігалися всі тварини, які до цього часу перебували під чарами злої відьми. Всі разом проводжали Тараса додому. Прогнали звірі і нахабного сусіда далеко за Карпати, і допомогли юнакові знайти батьків Мальви. З того часу вони часто зустрічалися на прекрасній полуничній галявині і більше ніколи не було в їхньому житті тривоги та суму.
