Маки, маки, тремкі, червоні
У ласкавій долоні літа.
Тепла сонячна голка-промінь
Свій узор вишива на квітах.
Гладять стебла вітри бентежні,
Поки полем прямують пішки,
До землі небеса безмежні
Нахилити бажають трішки.
Маки, мали. Широке поле.
Як намисто, рослини дивні.
Запивають смугасті бджоли
Спеку медом п’янким опівдні.
31 травня 2015
Хусте наш заквітчаний
Білими нарцисами,
У вінку карпатському
Стрілами пронизаний.
Бився ти із турками,
Бився із татарами.
Сірі мури замкові
Оповиті чарами.
А на полі Красному
Рідний стяг гойдається,
Наша там історія,
Що не забувається.
Тиса нам наспівує
Пісню із пернатими,
Щоб були щасливими
Люди і багатими.
Хоч іще маленькі ми
І не все ще знаємо,
Але Хуст прославимо,
Як повиростаємо!
Рідні гори мої, Карпати!
Я хочу міцно вас обняти,
В джерелі відшукати зірку,
Зрозуміти лісів говірку.
Рідні гори мої високі!
У дібровах знаходжу спокій,
У печерах – вітрів кларнети,
А на скелях – пісень сюжети.
Рідні гори мої казкові
У зеленім густім вінкові!
Мов на стрічці тонкій мережка,
Між деревами в’ється стежка.
Рідні гори мої, Карпати!
Вас любити навчила мати.
Бо гаї, полонини, схили –
Край із малечку серцю милий.
4 травня 2015
Лелека – благородний птах.
Кружляє гордо в небесах,
Весну приносить на крилі
Завжди до рідної землі.
В’є гнізда високо свої,
Щоб добре бачити гаї
І не боїться від грози,
Всі знає вітру голоси.
Дбайливо пестить малюків,
І вчить пташиних ніжних слів,
Передає знання в серця
Пернатим діткам без кінця.
Лелека – благородний птах.
Кружляє гордо в небесах,
Пухнасті хмари він пасе,
Вітчизну ж любить над усе.
16 квітня 2015
У весни загадкові очі,
У волоссі – зелена стрічка,
Їй про небо шепоче річка,
А за нею – птахи співочі.
У весни працьовиті руки,
Прикрашає квітками гори,
Вишиває на них узори,
Обробляє поля і луки.
У весни перемінна вдача:
То сміється промінням сонця,
То із хмарки, як із віконця,
Проливними дощами плаче.
У весни дивовижна врода,
Переповнює світ коханням,
Зігріває сади диханням
І радіє уся природа.
28 березня 2015
акровірш
В_олошки квітнуть серед гаю,
Е_легію вітри складають,
С_иніють потічки тремтливі,
Н_а травах роси полохливі,
А_ в небо солов’ї пірнають.
18 березня 2015
З Нарцисом Тиса обнялась
У теплий день весняний,
В коханні вічнім поклялась,
Бо вабив квіт духмяний.
Легенько гладила ріка
Біленькі пелюсточки.
Неслась мелодія дзвінка,
Стояв же красень мовчки.
Водицю розглядав Нарцис.
Сміявся гордо травень.
Стебло рослинки, наче спис –
Впиралося у трави.
Лице мав гарне, молоде,
І вуса золотисті,
А на листочках де-не-де
З росиночок намисто.
Ураз у дзеркалі старім
Нарцис себе побачив…
Неначе з неба вдарив грім!
В водоймі зірка наче!
Фатальна пристрасть у душі
Заграла, закипіла.
Немов порізали ножі
Усе тендітне тіло.
Вродливець дуже затужив,
А Тиса розгнівилась,
Чекала же реальних див,
Та мрії не здійснились.
Махнула хвилькою вона
Й ураз зі сліз прозорих
В полях розки́дала весна
Нарцисів ціле море.
Ріка, що збігла з синіх гір,
Нарцис поцілувала.
Не розлюбила до цих пір,
Хоч доля не з’єднала.
1 березня 2015
Біля Хуста Красне поле.
Бачить Сам Господь.
Там Карпатську Україну
Боронив народ.
За свободу воювали
Хлопці січові,
Квіти кров’ю повили
На своїй землі.
За синами голосила
Тиса гомінка.
І віночки приносила
На курган ріка.
Вже пройшло немало часу,
Люди ж дотепер,
Наче до іконостасу,
Йдуть у смерті сквер.
Славлять предків тих, що стали
Світлим сяйвом зір,
Що за волю повмирали
Між Карпатських гір.
1 березня 2015
Там, де вкупі де Рі́ка й Тиса
кожен день співають блюз,
Там росте ялина сиза,
там прекрасне місто Хуст.
Там нарцисове намисто
Щовесни вдягає лан,
М’яч підкидує вітрисько,
розганяючи туман.
Там пасуться білі коні
серед райдужних садів,
А росинка у долоні
пахне крилами птахів.
Там, де кличе рідна мати
з паляницею за стіл,
Усміхаються Карпати
зеленяві звідусіль.
Там, де сонечко щоранку
додає для праці сил,
Там старі руїни замку
підпирають небосхил.
1 березня 2015
Наш Хуст – героїчне, уславлене місто!
Так ваблять собори старі.
Пісні закарпатські звучать урочисто,
Фортеця стоїть на горі.
На нас нападали і турки, й татари,
Топтала дороги орда.
Та ми не здавались ніколи-ніколи,
Бо тут українець – ґазда!
Наш край боронили на Красному полі
Карпат наймужніші сини,
Їм дуже хотілося кращої долі,
За волю вмирали вони.
Тепер тільки спогади Тиса колише,
Нарцис гордий милує зір.
У рідному краї ж і сонце жовтіше,
І небо синіше від гір.
27 лютого 2015
© 2024 Іванка Сабадош. Мій світ