Шевченкова наука
Не хотів Андрійко вчитися. Одні двійки в нього були у щоденнику. Сердились батьки, сварились дідусь із бабусею, та не любив хлопчик ходити до школи, не вчив уроків, не виконував домашніх завдань.
Одного разу заснув Андрійко і приснилось йому, що гуляє він серед широкого степу. Легкокрилий вітер погойдував жита, бавився з волошками. Пройшовся босоніж хлопець серед трав і вмить побачив неподалік овець із чабаном. Парубок у подертій сорочечці та в солом’яному брилі був приблизно одного віку з ним.
-Хто ти? – спитав хлопець?
-Я – Тарас, – відповів незнайомець.
-А що то в тебе за папірці? – поцікавився Андрійко.
-Малюнки і вірші, – відповів пастушок. – У нас народ неписьменний, я самотужки вивчився грамоти, дуже хочу до школи, та грошей немає. Кому ж сирота потрібен…
-Як? – здивувався Андрій. Ти мрієш про науку, але не маєш можливості навчатись… У мене ж усе навпаки…
І заспівав Тарас мелодійну пісню про важку долю. Шкода стало Андрійкові хлопця, аж просльозився він, слухаючи нового знайомого.
Прокинувся вранці школяр із твердим наміром змінитися. Почав він із того часу вчитись, працювати над собою, поглиблювати знання.
Минуло багато років. Виріс хлопець і став відомим письменником. Часто на зустрічах із читачами розказував він дітям про свій чудернацький сон і розмову з Шевченком.
15 липня 2014
