Їжачок
Їжачка зустріла я у лісі,
Наколола яблучко на плечі
І дала йому грибочків вісім,
Хай несе додому, до малечі.
А іще горішком пригостила,
Пирогами, кексами з пакунків.
До родини, звісно, відпустила
У короні з диво-подарунків.
Коли виросту велика,
Посаджу на небі квіти,
Щоб дорослі усміхались
І усі маленькі діти.
Коли виросту велика,
Вітер слухати навчуся,
Щоб раділа дуже мама
Та старесенька бабуся.
Коли виросту велика,
Зупиню дощі у лузі,
Щоб додому йшли спокійно
У негоду вірні друзі.
Коли виросту велика,
Поведе в світи стежина,
Я змайструю крила часу,
Щоб гордилася родина.
Коли виросту велика,
Розфарбую зорі срібні.
Будуть люди всі щасливі
На планеті нашій рідній.
Я пошила собі крила
Із пелюсточок ромашки,
Білі-білі, як вітрила
І пухнасті, як у пташки.
Як здійнятися до неба?
Як навчитися літати?
Може, хвостика ще треба,
Або просто щебетати?
Я пошила собі крила
Із любистку та із м’яти,
Бо до місяця-світила
Дуже хочеться помчати.
Розболілися вже п’яти
І матуся вже гукає.
Може, варто пострибати,
Бо земля не відпускає.
Я пошила собі крила
З парашутиків кульбаби…
І на спи́ні їх носила,
Та не слухають, нахаби…
Я старалася так ревно
Готувала собі шати…
Літаком лише, напевно,
Доведеться мандрувати.
*Малюнок Іванки Сабадош, пластилінова аплікація