В лошадиной гриве
Звёздочки из хлопка,
Солнца тёплый лучик
Да луна, как лодка.
В лошадиной гриве
Музыка природы,
Бабочки лесные,
Сладкий дух свободы.
В лошадиной гриве
Ландыши, душица,
Не догонит даже
Жеребца жар-птица.
В лошадиной гриве
Целый мир огромный.
Конь же так прекрасен,
Ловкий и проворный.
В лошадиной гриве
Радуга большая,
Свежесть небосклона
И роса святая.
В лошадиной гриве
Ураган со свистом…
Прикоснуться – счастье
К волосам пушистым…
Рідний Київ – моя столиця,
Рідна-рідна земля свята.
Тут народних легенд скарбниця,
Гімн співають самі вуста.
Рідний Київ – моя держава!
Миле все, гомонить Дніпро…
України геройська слава
І у душах людей добро.
Рідний Київ – колиска мови,
Починається в нім наш рід.
Тут найвищі усі будови,
Яскравішим здається світ.
Кожна пташка має пісню
І гора – свою вершину,
Річка – воду чисту прісну,
А людина – Батьківщину.
Має мову кожна раса,
Кожна нація – країну.
Маєм батька ми Тараса
І матусю – Україну.
Кожна квітка має корінь,
Кожна стежка – середину,
Жовте листя має осінь,
А людина – Батьківщину.
Має мову кожна раса,
Кожна нація – країну.
Маєм батька ми Тараса
І матусю – Україну.
Кожна зірка має форму
І пшениця – насінину,
Кожна станція – платформу,
А людина – Батьківщину.
Має мову кожна раса,
Кожна нація – країну.
Маєм батька ми Тараса
І матусю – Україну.
Дощик тихо плаче,
Всюди сльота.
Райдуга, неначе
Кладка свята.
Буря десь у серці
Здавлює гнів.
У одній веселці
Сім кольорів.
Хмара, ніби лебідь,
Лине в політ,
Коромисло в небі
Скрашує світ.
Сонце у люстерці
Між берегів.
У одній веселці
Сім кольорів.
Біля стежки скраю
Яблуні квіт.
Стрічечка із раю –
Бога заві́т.
Покажу я неньці
Диво віків,
Бо в одній веселці
Сім кольорів.
У барвистім буйноцвітті
Київ зіркою іскриться,
Бо найкраща в цілім світі
Наша рідная столиця.
Мрії небом оповиті
І пісні лунають всюди,
Бо найкращі в цілім світі
Роботящі наші люди.
Ще й пташини перелітні
Знають – тут їхня родина,
Бо найкраща в цілім світі
Наша рідна Україна.
Отправляюсь в лес с палаткой,
Прямо в сердце гор.
Будет мне трава кроваткой,
Лампою костёр,
Посмотрю на птиц украдкой,
Что поют, как хор.
Наступлю случайно пяткой
Я на мухомор.
Мій рідний край – це чисті ріки,
Дороги в небо через гори,
Берези, верби і горіхи,
А ще – ромашкові узори.
Мій рідний край – це Чорне море,
В ланах пшениця жовтолиця,
Музеї, парки та собори
І Київ-велетень – столиця.
Мій рідний край – старенька хата,
Що серцю, звісно, наймиліша,
Трава висока, волохата…
Тут навіть сонце найсвітліше!
*Малюнок Іванки Сабадош, пластилінова аплікація
Наше рідне Закарпаття
У віночку із калини.
Ми усі тут сестри, браття,
Діти неньки-України.
В небо тягнуться Карпати,
Кожна квітка, як перлина
Нас не можна роз’єднати.
Бо одна в нас Батьківщина.
© 2024 Іванка Сабадош. Мій світ